Катування та жорстоке поводження
Загальна декларація прав людини закріплює, що кожен і кожна повинні мати всі права і свободи, не залежно від раси, шкіри кольору, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, майнового, станового або іншого становища.
Конституція України проголошує, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Водночас є люди, які через певні життєві обставини не можуть належним чином повним обсягом захистити свої права, і, щобільше, можуть піддаватися катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність видам поводження.
Вітчизняне законодавство містить визначення "катування" в статті 127 Кримінального кодексу України: це "умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється".
"Катування" визначене в статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Катування — це "будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчинені яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди". Наведене визначення містить низку ознак, які повинні бути притаманні діянню для того, щоб воно могло бути визнане катуванням. Це такі ознаки:
— наявність будь-якої дії;
— спричинення страждання будь-якого виду та характеру;
— мета спричинення страждання — примус або покарання;
— до такої дії має безпосереднє відношення державні посадові особи.
Як вбачається зі змісту статті, український законодавець в основу поняття "катування" покладає наряду з тотожними і дещо інші критерії, а саме:
— наявність умисної дії;
— спричинення страждання будь-якого виду чи характеру або фізичного болю;
— спосіб спричинення страждань;
— мета спричинення страждання.
Поняття катування та жорстокого поводження стають майже ідентичними. Але зрозуміло, що це не так. Очевидно, що поняття "катування" охоплює собою більш свідомі, жорстокі та цілеспрямовані дії. У катуванні є досить однозначна форма прояву (свідоме насильство), спосіб дії та мета. Жорстоке поводження має інше забарвлення. По-перше, воно може не мати такого "ступеню" свідомості та не переслідувати конкретної мети. Причиною взагалі може бути байдужість до становища певної особи, зокрема, дитини. По-друге, спосіб "здійснення" жорстокості має значно ширші межі та може відбуватися у різних формах, навіть в формі бездіяльності. Слід також звернути увагу на те, що жорстоке поводження з дитиною має специфічні риси, обумовлені психофізіологічними характеристиками дитини, її соціальним становищем, а також колом суб’єктів, які можуть здійснювати таке поводження. Спектр поведінки, яку можна розцінити як жорстоку по відношенню до дитини, є більш широким.
Спеціальним варіантом відшкодування шкоди малолітньому або неповнолітньому є відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я малолітньої або неповнолітньої особи. Таке відшкодування регламентоване наступними правилами: у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов’язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов’язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов’язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.
Національне законодавство України має спеціальні акти, присвячені питанням захисту дитини від катувань, інших форм насильства, а також акти щодо юрисдикції держави відносно неповнолітніх. Тому крім тих актів, на які були посилання в попередніх розділах, слід звернути увагу на наступні:
— Закон України "Про загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року" від 05 березня 2009 року № 1065-VI;
— Закон України "Про охорону дитинства";
— Закон України "Про попередження насильства в сім’ї";
— Указ Президента України "Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні" від 24 травня 2011 року № 597;
— Спільний наказ Держкомітету у справах сім’ї та молоді, МВС України, МОН України, МОЗ України від 16 січня 2004 року № 5/34/24/11, яким затверджений Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення.
Як видно з наведеного переліку, Кримінальний кодекс України не містить спеціальних статей, які б передбачали відповідальність за катування дітей. Перелічені склади злочинів, з іншого боку, передбачають відповідальність за діяння, кожне з яких можна розглядати як форму жорстокого або нелюдського поводження або катування. Законодавство України розмежовує їх на окремі склади злочинів та передбачає настання відповідальності за ці діяння. Європейський суд з прав людини, навпаки, в межах конкретної справи може визнавати катуванням або жорстоким поводження будь-які форми поведінки, наслідками якої є страждання дитини. Як відмічають в юридичній літературі, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що різниця між різними формами поводження та покарання, що міститься у статті 3 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, значущої ролі не відіграє, проте будь-яке з цих діянь означає порушення Конвенції.
